Тестую старі конденсатори

Сьогодні порядкував свої засіки, і надибав кілька конденсаторів, виготовлених у кінці семидесятих – початку вісімдесятих років минулого століття. Перед тим, як викинути цей хлам, захотілося задовольнити цікавість, наскільки за такий проміжок часу – без малого 40 років, вони втратили свою ємність.

Ємність сучасних електролітичних конденсаторів, звичайно ж імпортного виробництва нерідко суттєво зменшується вже за три роки. Щоправда, це залежить і від якості радіоелемента, і від його місця у схемі пристрою.

Електролітичні конденсатори, що розташовані поблизу радіаторів потужних мікросхем, транзисторів, чи в інших місцях, де зазвичай температура підвищена, чи якщо конденсатор працює у колі суттєвих імпульсних струмів, найбільш слабка ланка телевізорів, моніторів, та іншої радіоелектронної техніки.

Буває що зовсім новий електролітичний конденсатор, щойно придбаний, має ємність меншого значення, ніж має бути. Тому, перед монтажом, поміряти його не завадить.

Тепер міряю ємність старих конденсаторів. Вже і назва країни – виробника стала частиною історії, а вони ще ого-го!

   

Замість 2 мікроФарад – аж 2,34. Наявність спеціального позначення – приплюснутого ромба, сповіщає, що деталь ця не для ширпотребу. Або “воєнка”, або промислового призначення. Але ж все таки 1979 рік виготовлення. І деталь десь використовувалась, щоправда невідомо мені де.

   

Наступний піддослідний – 1984 року, “ширпотреб”, який десь був у вжитку. Із написаних 10 мікроФарад підсох до 9,6. Це невелика біда – більшість електронних пристроїв широкого вжитку, де міг тоді використовуватись цей конденсатор, таких як телевізори, чи підсилювачі звуку, працювали б без погіршення якості.

  

Цей конденсатор позначений ромбом, ровесник першого. Замість 10 – 9,97. Незначне зменшення ємності.

  

Конденсатор, яких було багато у лампових телевізорах тих часів – кінця 70 років. 1500 пікоФарад написано – маємо 1523.

  

І останній – 0,1 мікроФарад. Повна відповідність. Дивує те, що ці деталі не були спеціально відібрані мною, і виявилися такими стійкими до плину часу.

Це зовсім не означає, що старий радіохлам “мейд ін СССР” казково надійний у сукупності своїй. Мені довелося ремонтувати лампові “чорно-білі” та “кольорові” телевізори, магнітофони, радіоприймачі, тому відомо, що електролітичні конденсатори, що втратили свою працездатність, зустрічалися часто, не з книжок. А тут отаке диво!

Для використання в ремонті телевізорів, ці деталі, звичайно, не годяться – принципово виключно нові і сучасні, а для якоїсь поробки з присмаком ностальгії, чи наочного посібника для початківця, що бажає зрозуміти базові основи радіоелектроніки, справні деталі давніх часів були б досить доречними.